Євген Плужник. До річниці народження українського письменника

 

Впало – ставай до стінки! –
Сперся плечем на ґанок…
Тільки й згадав: у жінки
Грошей нема на ранок.

І ні жалю, ні болю.
Бачив – нагана наставив…
Ніби виконував ролю
В нецікавій виставі.

Тільки й думок – на ранок
Хліба нема у жінки…
Ґанок.
Труп біля стінки.

Перша – прикметна, і водночас символічна ознака Плужникової біографії – місце його народження. Він народився в слободі Кантемирівці на Воронежчині 26 грудня 1898 року. Такий унікум – походження українського митця з Росії, здавалося б знайде відгук лише наприкінці сторіччя (лідер легендарного українського рокгурту “ВВ” Олег Скрипка також народився на чужині, у Казахстані). Одначе, для Плужникових часів воно не було вповні так: Воронежчина раніше входила до складу Слобідської України (дід Чехова Павло Єгорович також походив із тих країв), і, отже, Плужникові пращури – також українці.

Від діда-прадіда Євген Плужник успадкував українську мову, звичаї, пісні та покликання: батько поета, Павло Васильович, походив з Полтавщини – нашої Еллади, історичної батьківщини великих митців. Мати була донькою купця з Воронежчини. Немає достеменних свідчень, що вона була росіянкою, літопис історії не знає ні її імені, ні років життя. Здається, у родині було восьмеро дітей, та нам відомі лише шестеро: Ганна, Марія, Іван, Георгій, Василь та наймолодший, майбутній поет Євген. Мати хворіла на сухоти, тож всі її діти успадкували цю страшну та невиліковну в ті часи недугу. Очевидно змалку Євген Плужник успадкував певний стоїцизм (який, викохавши в поетові нездатність до зміни поглядів, спричинив його загибель) та любов до невибагливого способу життя.

Заледве Євгенові виповнилося сім, як померла мати. То була ще одна ознака із самого дитинства поета, яка безпосередньо вплине на подальші драматичні колізії його життя. Попри матеріальну скруту, усі діти виростали особистостями, аж до різниці в політичних уподобаннях – були серед Плужників і монархіст, і самостійник, і ліберал, і анархіст, і соціал-демократ Євген. Тож тема ворожнечі між найближчими родичами, злий фатум непорозуміння між українцями наскрізно протинатиме всю Євгенову поезію.

Євген Плужник спочатку вчився в Кантемирівці, потім – у Воронезькій гімназії, з якої його було виключено. Надалі навчався вже в Богуславській гімназії (де й Михайло Шолохов пізніше, Плужник перекладе його “Тихий Дон”). Історія з виключенням повторилася ще раз. В один із днів Євгенові Плужникові набридло навчання, він придбав ящик цукерок, зачинився вдома, оточений книжками. Тоді ж у майбутнього великого поета з’явилося ще одне уподобання – сінематограф. Невдовзі він опинився вже в Ростовській гімназії. Зрештою, Плужник за десять літ опанував таки курс класичної гімназії, розрахований на вісім років. В останній з гімназій, у Боброві, 1918 року, на 20-му році життя, один із викладачів напророчив Євгенові, цьому непоказному сіромасі в усіх предметах, крім літератури, гучне майбутнє літератора.

Читайте далі: https://uain.press/blogs/1231802-1231802 

До дня народження Олександра Олеся (Кандиби)

Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.
Коли відкільсь взялася міць шалена,
Як буря, все живе схопила, пройняла, –
І ось, –дивись, в руках замаяли знамена,
І гімн побід співа невільна сторона.

Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) увійшов в українську літературу, як видатний поет і драматург. Він залишив нащадкам чимало своїх праць – поезія, драматичні повісті, публіцистика, переклади світових класиків. Автор інтимно-особистісних та громадянських мотивів, один з найкращих продовжувачів справи корифеїв української літератури.

Олександр народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Слобожанщині. Дід по батькові – чумак, мати була з кріпаків. Тато все життя працював в Астрахані в рибному промислі. Початкову освіту Сашко здобував у місцевій школі, хоча читати його навчили ще з чотирьох років. “Науки не любив і школу згадую як катівню”, – так писав поет. Першого вірша склав у 9 років, а в 11 – читав напам’ять Шевченкового “Кобзаря”. Та смерть батька (втопився на тих же промислах) затьмарила безтурботне дитинство. Мати зосталася з трьома дітьми, та виростила їх, незважаючи на труднощі життя, у великій любові.

Читайте далі: Марися Тишкевич "Олександр Олесь. Живи, Україно!" 

https://uain.press/blogs/1124318-1124318

Григору Тютюннику - 91

Григір Тютюнник увійшов в українську літературу як автор невеличких новел, в яких описував життя селян у повоєнні роки. Життя, яке сповнене сирітства, недолі, злиднів, принижень та страждань. Та й сам автор зазнав ще змалечку гіркої долі. Письменник Володимир Дрозд зазначив: “Тютюнник набагато випередив свій час і сказав у кращих новелах чимало з того, до розуміння чого ми лише тепер підійшли”.

Григір народився на Полтавщині в селі Шилівка 5 грудня 1931. Батьки були селянами, чи як говорилося тоді – колгоспники. Зі спогадів письменника:

“У тридцять третьому році сімейство наше пухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Феодулович Тютюнник, помер – ще й не сивий був і зуби мав до одного міцні (я й досі не знаю, де його могила). А я в цей час – тоді мені було півтора року – перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав…”

Читайте далі: Мар'яна Шевелєва "Григір Тютюнник - сплюндрована доля, отруєне життя"  https://uain.press/blogs/1124598-1124598

Ходили ми на "Кайдашів"...

Тільки закінчили з першокурсниками вивчення повісті І.С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я", а сьогодні вже дивилися в Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька виставу "Кайдаші". Театральне закріплення вивченого, так би мовити.

І купа вражень!

 

Літературна дискусія "Спочатку було слово..."

 У той час, коли Збройні сили України боронять нашу неньку від загарбників на фронтах, ми працюємо словом, як зброєю, на нашій освітянській передовій.

Популяризація певної інформації – коли це впливає позитивно, а коли негативно? Як уникнути маніпулювання? Що треба знати, щоб не піддатися руйнівному впливу зайвої інформаці? Як відрізнити пропаганду від звичайного переконування?

Ці питання  сьогодні обговорювали зі здобувачами освіти Одеського центру ПТО. У межах Тижня української мови та літератури було проведено важливий захід - дискусія стосовно сили Слова як важеля пропаганди.

Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика-2022

Небайдужі до українського слова старанно вивчають його  на уроках і самотужки. Щоби покращити знання учнів, я завжди раджу їм брати участь у різних конкурсах та олімпіадах із предмета. Адже саме так, працюючи над поставленими завданнями, краще розумієш, що добре знаєш, а на що треба з'ясувати. Тоді світ вивчення мови стає більш окресленим, а процес – усвідомленим.

Перевірити свої знання з української мови, змагаючись між собою на І етапі Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, виявили бажання майже шість десятків учнів Одеського центру ПТО.

Важливо, щоб кожен учасник Конкурсу отримав, насамперед, відчуття впевненості у власних силах, задоволення від роботи і, звісно, бажання перемагати.

Українська – мова ПЕРЕМОГИ!

Всеукраїнський радіодиктант національної єдності -2022

 

Який чудовий був сьогодні текст радіодиктанту! Такі щемні слова про рідний дім, його запахи, звуки, відчуття. Те місце, яке є нам затишком і захистом. Ми, українці, нині особливо його цінуємо, бо розуміємо, як то втрачати. У той же час у тексті авторки Ірини Цілик присутня залізна впевненість, що все буде гаразд, і домівки зустрінуть своїх господарів, і між ними ще відбудеться одкровенна розмова…

Ми писали диктант з учнями та педпрацівниками Одеський центр ПТО за допомогою гугл-міту, що дало нам можливість дивитися трансляцію про подію наживо. А ще ж ми дуже хотіли бачити неперевершену Аду Роговцеву, яку так любимо й поважаємо.

Тренінг із культури мовлення «Відчуй смак української мови».

 

У кожного з нас своя стежка до української мови. Хтось нею вимовив свої перші слова, а хтось починає її вчити лише віднедавна. Помилки у мовленні роблять і ті, і інші. Однак хочеться говорити так, щоб будь-які, навіть побутові розмови, звучали правильно, а значить – приємно, мелодійно. Працювати над цим можна й треба. Зрештою, це просто цікаво.

Сьогодні ми провели для учнів Одеський центр ПТО тренінг із культури мовлення «Відчуй смак української мови».

Завдяки добірці інфографіки від інтернет-платформи «Український інтерес» попрацювали над паронімами, повправлялися з поширеними помилками у вживанні слів. А ще, за допомогою Лепетуна з освітнього сайту «Мова – ДНК нації», влаштували невелике змагання між учнями в категоріях «наголоси», «уживання фразеологізмів» тощо.

Упевнена, що кожен, хто брав участь у тренінгу чи бодай був присутній, запам’ятав певні важливі моменти для спілкування, підвищив рівень власної культури мовлення. Це важливо для всіх.

Творчий вечір "Я люблю твої очі у мрії..."

https://youtu.be/H8DkVXbTVAM

Сьогодні викладачі української мови та літератури разом зі здобувачами освіти Одеський центр ПТО налаштувавшись на ліричний лад після повітряної тривоги, провели Творчий вечір «Я люблю твої очі у мрії…».

Цей літературний захід був присвячений 110–ій річниці від дня народження українського поета-пісняра Андрія Малишка.

На онлайн-гостини до мрійливого поета-романтика, якого більшість знає як автора «Пісні про рушник» або «Рідна мати моя», зібралося чимало учнів і педагогічних працівників.

Ми декламували улюблені вірші, співали (точніше, підспівували) пісні на слова Малишка, згадували цікаві факти його життєвого шляху.

Ось так музично-поетично розпочався в нас Тиждень української мови та літератури.

Тиждень української мови та літератури -2022

 

7 листопада в Одеському центрі професійно-технічної освіти розпочинається Тиждень української мови та літератури. Уже традиційно ми приурочуємо його до Дня української писемності та мови, що відзначається 9 листопада.

Протягом тижня відбуватимуться цікаві й пізнавальні заходи: літературно-музичний вечір, тренінг із культури мовлення, літературна дискусія тощо. Такі нестандартні години спілкування зі здобувачами освіти сприяють формуванню патріотичних почуттів, розвитку творчих нахилів, всебічному вихованню молодої людини й громадянина України. Адже мова - це найважливіший засіб впливу на людину. А рідне слово - це наші міцні кордони, які ми маємо оберігати понад усе.

XІІІ Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка в ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти»

 

    Одеський центр професійно-технічної освіти не порушує усталені традиції, даючи можливість здобувачам освіти взяти участь у Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка та проявити свої творчі й інтелектуальні здібності. 

    Сьогодні, 19 жовтня 2022 року, ми зробили це втринадцяте. Але вперше нам довелося І етап проводити онлайн. Проте й це не завадило  надати заходу урочистості й піднесення. Викладачі української мови та літератури – організатори заходу -  вважали важливим влаштувати учасникам хоч і маленьке, але справжнє українське свято єднання навколо постаті Тараса Шевченка.

    75 учасників  – це рекордна кількість для І етапу, але це сталося завдяки цифровим можливостям гугл-міт-платформи, на якій проводився Конкурс.  

    Конкурсанти мали можливість почути розповідь викладача про різнобічний талант Генія та прослухати пісню за віршем «Заповіт» у сучасній обробці. Далі учасники приступили до виконання конкурсних завдань, перше з яких – тестування в режимі реального часу від «На урок», наступне – власне творче висловлювання на одну із запропонованих тем в поєднанні з мовними завданнями.

    Приємно відзначити, що учні були активними, жвавими і навіть жартівливими, попри ті труднощі, які нам доводиться нині  переживати. Процес проведення змагання був сповнений життя й натхнення.

    Отже, «борімося й поборемо»!

17 жовтня 1936 року народився Іван Драч, український поет, представник покоління "шістдесятників"

 Здається, багато хто його знав – і читали, і бачили на врочистостях, на презентаціях, де він підписував свої книги, і просто знали особисто. Можливо, ви бачили його на вулицях чи в соборі – наприклад, Володимирському. Але ще буквально нещодавно здавалося, що Іван Драч є. Виявилося, його давно не стало.

Розумні люди казали, що він був схожим на сільського дяка – просто гоголівський персонаж. Придивлявся до людей, зовні міг удавати простака, але насправді глибоко розумів, що до чого, і, попри товариськість, не кожного пускав у своє коло.

Моє знайомство з Драчем почалося через текст. У школі вразив іронічний вірш “Крила”, який легко запам’ятався. Потім бачила поета по телевізору, де він розповідав про своє дитинство, далі читала інтерв’ю з ним у газеті… Деякі фрази просто стріляли. Запам’яталася розповідь про віруюче дитинство (у неділю ходив до церкви, фарбував крашанки і взагалі жив звичайним сільським життям, але ж ми знаємо, яке тоді було ставлення до релігії), а ще – як опублікував першого вірша.

Згодом довідалась і про авторство сценарію фільму “Пропала грамота” (по-моєму, це кіно багато хто любить), де гоголіані додали абсурду, ще й присмачили “Закоханим чортом” Олекси Стороженка. Вийшов на той час ризикований, але який надзвичайний і мудрий фільм! А потім дізналася, що Іван Драч був автором сценаріїв до інших культових фільмів: “Криниця для спраглих”, “Камінний хрест”…

А поезія! У старших класах, здавалося, багато кого (навіть далеких від віршів) вразили “Чорнобильська Мадонна”, “Балада про соняшник”, а згодом уже своїм студентам я давала аналізувати “Баладу про відро”… Бачити оригінальне в буденному і буденне в оригінальному, мати розкуте мислення – це і є справжня поезія. Був і сюрреалізм – так поет бачив моторошну та абсурдну реальність, щоб не збожеволіти.

А ще згадую молодь, яка переписувала собі його вірші. І просто вражалася – наприклад, “Баладі про Кармалюка”. Але постать Драча ми уявляли ще не так чітко, – уже потім довідалися, що він не існував сам по собі, а належав до шістдесятників, добре знав Дмитра Павличка, Миколу Вінграновського, Ліну Костенко…

Він вражав метафорами, порівняннями (“зоря-карамелька”) та іронією. Але ця іронія була вистраждана. Наприклад, така “Балада про скромність”: “–Не вистачає йому скромності! / – Кричало круг мене голодне кодло / Скромних графоманів і чесних заробітчан. / – Так, трохи не вистачає йому скромності! / – Великодушно погодились поважні дяді, / Поблажливо дивлячись з критичних Говерл”. А якою ж виявилася та сама Скромність, те божество? Краще прочитайте самі.

Читайте далі: https://uain.press/blogs/854017-854017

"Нам доля - над іншими небо тримати..." Виховна година до Дня захисників і захисниць України

Сьогодні в групі №9 (машиніст холодильних установок, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування) ДНЗ "Одеський центр ПТО" було проведено  виховну годину "Нам доля - над іншими небо тримати...", присвячену Захисникам України різних часів та епох.

14 жовтня ми відзначаємо важливий для багатьох поколінь українців день. У цей день збіглися чотири  історичних і духовних свята — Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисника і захисниці України та День створення УПА.

Багато століть тому слава про героїчне українське козацтво ширилася всією Європою. Коли в 2014 році, у вогні російсько-української війни, почалося відродження нашої української армії, вона поступово ставала міццю й гордістю України. Наразі наші вояки є найкращими, найсильнішими в Європі та світі. Своєю силою й мужністю, своєю стійкістю і волею вони дивують і захоплюють усіх, в тому числі й ворогів.

Глибока шана й велика вдячність усім, хто боронив Україну і боронить її сьогодні від російського агресора.

https://drive.google.com/file/d/1PEMcQ3uac175HcVXPKKx-LJtvPs5nQDY/view?usp=drive_web&authuser=0

Михайло Драй-Хмара - поет, що назвав "гроном п'ятірним" плеяду київських неокласиків

10 жовтня день народження поета, вченого, перекладача, поліглота й літературознавця Михайла Опанасовича Драй-Хмари. Він увійшов в історію як неперевершений літератор. Йому належить крилатий вислів “ґроно п’ятірне” – символічні слова проти влади, які він написав у сонеті “Лебеді”. За це його кинули до в’язниці й звинуватили у контрреволюційній діяльності.

Поет 1889 року на Черкащині. Коли ще був малим, померла мати, тож хлопчика виховував батько. Початкову освіту здобув у місцевій школі, після навчався в Черкаській гімназії. У 1910-му вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Згодом залишився на катедрі слов’янознавства, щоб здобути професорське звання.

У 1913-му Михайло Драй-Хмара поїхав працювати за кордон. Студіював архіви Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. Водночас вивчав мови й писав дослідження про видатного письменника Хорватії Андрія Качіча-Міошича. Цю працю відзначили нагородою.

Повернувшись до України, в 1918-му працював професором славістики в Кам’янець-Подільському університеті. За п’ять років поїхав до Києва, де зайнявся культурницько-освітнянською та науково-дослідницькою діяльністю. Паралельно співпрацював із багатьма вишами.

Свої перші вірші українською мовою Драй-Хмара почав писати в 1919 році (російською писав ще в гімназії). Вже за рік він друкуватиметься в різних журналах. Його перша збірка “Проростень” побачила світ у 1926-му й отримала схвальні відгуки від Максима Рильського.

Його поезії притаманні загострені ліричні емоції, а ще неповторна й особлива лексика, переповнена неологізмами. Пізніше поет віддавав перевагу класичному сонету, як і всі неокласики.

На тихім озері, де мріють верболози,
давно приборкані, і влітку й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні були для них зими погрози.
О, ґроно п'ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
Сонет “Лебеді”

Але в ті часи особливо талановитим митцям приходилося тяжко. Звідусіль за їхньою творчістю стежили очі поліції. Тому арешт Драй-Хмари не забарився. Вперше Михайла заґратували 21 березня 1933-го. Тоді його звинуватили за нібито контрреволюційну діяльність в Кам’янець-Подільському університеті. Але згодом через брак доказів відпустили. Та обвинувачення зняли тільки за три місяці.

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. З ліва на право, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко. Вікіпедія

Читайте далі: https://uain.press/blogs/1092198-1092198

До річниці народження Б-І. Антонича 5 жовтня

 5 жовтня 1909 року народився Богдан-Ігор Антонич. Його постать – одна із першорядних в новітній українській літературі. Хоча життя було настільки коротким, що його можна порівняти з метеоритом, промайнулим на небосхилі.

Дитинство Богдана (при хрещенні мав одне ім’я) минало в селі Новиця, що на Лемківщині. Це був такий собі український півострів – між поляками й словаками. Батько був місцевим священником на ім’я Василь Кіт. І оте таки прізвище дошкуляло молодому ієрею. Ну не може парох носити таке погане ім’я! Тому ще до народження первістка, того Кота замінили на прізвище Антонич. Мати Ольга Волошинович була родовитою попівною.

Нянька Богдана розповідала, що хлопчик змалечку тягнувся до поезії. Дівчина часто читала йому вірші, а він слухав. Коли ж бувало, щось сподобається, просив перечитати ще і ще, доки не запам’ятовував і тоді розказував по пам’яті. Траплялося й так, що у дитячому щебеті можна було розібрати римовані рядки. Тоді швиденько кликали маму, а Богданчик, потупивши очі додолу, засоромлено Крім того, Богдан-Ігор Антонич з ранніх років виявляв неймовірний інтерес до книжок – він міг годинами просиджувати у батьківській бібліотеці, гортаючи сторінки, розглядаючи ілюстрації. Був досить хворобливим і справляв враження поважної дитини, яка більше часу проводить у розмовах із дорослими, аніж зі своїми однолітками. Через слабке здоров’я початкову освіту здобував дома.

Але безтурботне життя перервала Перша світова війна. Вже в перші її місяці, восени 1914 року, Лемківщина перетворилася на арену бойових дій між австро-угорською та російською арміями. Родина Антоничів змушена на рік виїхати до Відня – столиці Австро-Угорщини. Там одного разу, гуляючи з матір’ю в парку, Богдан загубився, але сам знайшов дорогу додому, орієнтуючись тільки за крикливими афішами кінотеатрів і заледве уникаючи загибелі під колесами автомобілів. Цей пережитий стрес потім давався взнаки протягом усього життя.

Читайте далі: https://uain.press/blogs/1089126-1089126   

    ІІ частина       https://uain.press/blogs/1089198-1089198

4 жовтня народився Юрій Клен, український поет-неокласик

 Юрій Клен: Життя - як дим: його рука не вловить

(Марися Тишкевич)

Юрій Клен – один із українських неокласиків, який став живим мостом між репресованими митцями та творцями-діаспорянами. Він непересічна постать у нашій літературі, один із символів українського Відродження. Хоча за походженням він був німець – Освальд-Еккард Бурґгардт – усе життя вважав себе українцем.

Майбутній поет народився в селі Сербинівці (нині Жмеринський район, що на Вінниччині) 4 жовтня 1891 року. Дід майбутнього поета був вихідцем із прусського Зольдіну, тому вдома розмовляли німецькою. Бурґгардти часто змінювали місце проживання, й хлопець здобував освіту то у Воронівці, то в містечку Славуті. Коли Освальду виповнилося 20 – він вступив на романо-германський відділ філологічного факультету Київського Університету святого Володимира, де здобув ґрунтовну освіту.

Коли розпочалася Перша світова Бурґгардта через німецьке підданство вислали на Кольський півострів. Про це він писав:

“Чотири роки відірваний ти від культурного життя. Чотири роки серед сніжних полів, дрімливих ялинових, з білими літніми ночами й довгими зимовими, в яких тремтіли миготливі блиски північного сяйва”.

Повернувшись до Києва в 1918 році, Освальд нарешті закінчив університет і став аспірантом дослідного інституту Української Академії наук. Водночас працював викладачем у Баришівському технікумі. Там разом із ним співпрацював Микола Зеров. Саме завдяки йому, Бурґгардт змінив ставлення до української поезії. Раніше вона здавалася йому не перспективною, тому перші твори він писав німецькою. Але занурившись у чудодійне та багатогранне українське слово, він до кінця життя писав українською.

У ті буремні часи по всій території України раз у раз вибухали селянські повстання, які жорстоко придушувалися тодішньою владою. Першими “до стінки” потрапили представники інтелігенції – Грицько Чупринка, Олександр Мурашко, Лев Симиренко й Микола Леонтович.

У 1921-му заґратували й Освальда, його схопили прямо на вулиці під час прогулянки. Перевернули всю квартиру, шукали якісь документи, зброю, допитували. Бурґгардт ніяк не міг второпати, що від нього хочуть. Згодом з’ясувалося, що в Баришівці готувалися до заколоту, але хтось зрадив і доніс на повстанців. Тому вся українська еліта опинилася в тюрмі.

Лише за місяць, після втручання журналіста й громадського діяча Володимира Короленка, Освальда відпустили.

Але з того часу посилився тиск на українських митців – Драй-Хмару постійно цькували, Микола Зеров перебував на допитах, Максима Рильського заарештували. Всі друзі, зрештою, опинялися в червоних лапах енкаведистів.

“Коли в 1931 році на деякий час заарештовано Рильського, я відчув, що коло звужується, що готується новий похід проти інтелігенції, і грозова хмара не мине на цей раз неокласиків”, – написав Клен.

Ці репресії змусили Бурґгардта емігрувати до Німеччини. Тут він остаточно усвідомив себе українським поетом. Твори – “Прокляті роки”, “Попіл імперій”, збірка “Каравели” – він присвятив своїм друзям. Майже всі його вірші пронизувала туга за Батьківщиною:

Ти втратив все, лише зірчасте небо, І де б ти не блукав, у кожнім краї
Мов плахту дорогу в дорогу взяв. Той самий напинається намет.
А що тобі бездомному ще треба? О, скрізь під рідним небом спочиває
Вже у дитинстві в ньому ти втопав. Жебрак, мандрівник, лицар і поет.

Джерело: https://uain.press/blogs/1104450-1104450

“Енеїда” – це справжня енциклопедія українського побуту кінця XVIII – початку XIX століть

 28 вересня – 180 років від дня виходу в світ (1842), у Харкові першого повного видання поеми Івана Котляревського «Енеїда».

Над своїм твором Котляревський почав працювати у 1794 році – щойно після виходу поеми Лобисевича. Довгий час його “Енеїда” поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялися один від одного. Зрештою одна з копій дісталася Петербурга і потрапила до рук видавця й мецената родом з Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини, Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони 1798 року видали перші три частини “Енеїди”.

Цікаво, що Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак вони зазначили його авторство у назві твору (“Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским”), зробили приписку “иждивением М. Парпуры” і посвяту: “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”. Вірогідно, саме Йосип Каменецький уклав додатковий “Словник”, який ішов за текстом твору і пояснював значення українських слів для російськомовного читача.

Це ж саме видання повторили – і знову без відома і згоди автора! – через десять років у петербурзькій типографії Івана Глазунова. Тільки 1809 року вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення:

Котляревський серйозно образився на попередніх видавців. Адже у третьому, авторському виданні, у сцені подорожі Енея до пекла з’явилися такі рядки:

Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорому, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши
Чужим пустився промишлять.

Схоже, що під словом “мацапура” мався на увазі Максим Парпура. Значно пізніше літературознавці (Павло Житецький, Сергій Єфремов) робили спроби виправдати першого видавця “Енеїди”. Вони стверджували, що ніякого особливого прибутку від книжки Парпура отримати не міг. Він опублікував її з любові до українського слова, виступивши як меценат, а не підприємець.

Роботу над п’ятою і шостою частинами “Енеїди” Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне видання “Енеїди” вийшло у типографії Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.

Наразі “Енеїда” Івана Котляревського вважається першим твором нової української літератури. Її багато критикували, ба навіть звинувачували автора у насмішкуватому ставленні до українців, у висміюванні власної історії та культури. Проте з іншого боку, поема просякнута ностальгією за козацькими часами, які тоді сприймалися як зовсім недавнє минуле. Саме вона заклала підвалини красного письменства розмовною українською мовою – тією, якою спілкувалися і яку розуміли абсолютна більшість мешканців України.

Джерело:  https://uain.press/articles/863625-863625

XIII Всеукраїнська інтернет-олімпіада «На Урок» (Весна 2022)

 Чи була в нас весна у 2022 році? Через війну ми її не помітили...

Але попри всі негаразди ми продовжуємо навчати й навчатися та навіть брати участь у всеукраїнських змаганнях.

У XIII весняній Всеукраїнській інтернет-олімпіаді з української мови та літератури взяли участь 11 учнів Одеського центру професійно-технічної освіти: Дубинін Д.(група 9), Дуженко А. (група 1), Паскар Є (група 1), Тіханська А. (група 1), Субочева Ю. (група 1), Панаїтова В. (група 3), Семашко В. (група 4), Бурцев М. (група 4), Братанов А. (група 4),  Петрушкіна О. (група 5), Бакала М. (група 11).

Учасники змагань отримали сертифікати про участь у змаганні, перевірили свої знання та поповнилися новими.