XІІІ Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка в ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти»

 

    Одеський центр професійно-технічної освіти не порушує усталені традиції, даючи можливість здобувачам освіти взяти участь у Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка та проявити свої творчі й інтелектуальні здібності. 

    Сьогодні, 19 жовтня 2022 року, ми зробили це втринадцяте. Але вперше нам довелося І етап проводити онлайн. Проте й це не завадило  надати заходу урочистості й піднесення. Викладачі української мови та літератури – організатори заходу -  вважали важливим влаштувати учасникам хоч і маленьке, але справжнє українське свято єднання навколо постаті Тараса Шевченка.

    75 учасників  – це рекордна кількість для І етапу, але це сталося завдяки цифровим можливостям гугл-міт-платформи, на якій проводився Конкурс.  

    Конкурсанти мали можливість почути розповідь викладача про різнобічний талант Генія та прослухати пісню за віршем «Заповіт» у сучасній обробці. Далі учасники приступили до виконання конкурсних завдань, перше з яких – тестування в режимі реального часу від «На урок», наступне – власне творче висловлювання на одну із запропонованих тем в поєднанні з мовними завданнями.

    Приємно відзначити, що учні були активними, жвавими і навіть жартівливими, попри ті труднощі, які нам доводиться нині  переживати. Процес проведення змагання був сповнений життя й натхнення.

    Отже, «борімося й поборемо»!

17 жовтня 1936 року народився Іван Драч, український поет, представник покоління "шістдесятників"

 Здається, багато хто його знав – і читали, і бачили на врочистостях, на презентаціях, де він підписував свої книги, і просто знали особисто. Можливо, ви бачили його на вулицях чи в соборі – наприклад, Володимирському. Але ще буквально нещодавно здавалося, що Іван Драч є. Виявилося, його давно не стало.

Розумні люди казали, що він був схожим на сільського дяка – просто гоголівський персонаж. Придивлявся до людей, зовні міг удавати простака, але насправді глибоко розумів, що до чого, і, попри товариськість, не кожного пускав у своє коло.

Моє знайомство з Драчем почалося через текст. У школі вразив іронічний вірш “Крила”, який легко запам’ятався. Потім бачила поета по телевізору, де він розповідав про своє дитинство, далі читала інтерв’ю з ним у газеті… Деякі фрази просто стріляли. Запам’яталася розповідь про віруюче дитинство (у неділю ходив до церкви, фарбував крашанки і взагалі жив звичайним сільським життям, але ж ми знаємо, яке тоді було ставлення до релігії), а ще – як опублікував першого вірша.

Згодом довідалась і про авторство сценарію фільму “Пропала грамота” (по-моєму, це кіно багато хто любить), де гоголіані додали абсурду, ще й присмачили “Закоханим чортом” Олекси Стороженка. Вийшов на той час ризикований, але який надзвичайний і мудрий фільм! А потім дізналася, що Іван Драч був автором сценаріїв до інших культових фільмів: “Криниця для спраглих”, “Камінний хрест”…

А поезія! У старших класах, здавалося, багато кого (навіть далеких від віршів) вразили “Чорнобильська Мадонна”, “Балада про соняшник”, а згодом уже своїм студентам я давала аналізувати “Баладу про відро”… Бачити оригінальне в буденному і буденне в оригінальному, мати розкуте мислення – це і є справжня поезія. Був і сюрреалізм – так поет бачив моторошну та абсурдну реальність, щоб не збожеволіти.

А ще згадую молодь, яка переписувала собі його вірші. І просто вражалася – наприклад, “Баладі про Кармалюка”. Але постать Драча ми уявляли ще не так чітко, – уже потім довідалися, що він не існував сам по собі, а належав до шістдесятників, добре знав Дмитра Павличка, Миколу Вінграновського, Ліну Костенко…

Він вражав метафорами, порівняннями (“зоря-карамелька”) та іронією. Але ця іронія була вистраждана. Наприклад, така “Балада про скромність”: “–Не вистачає йому скромності! / – Кричало круг мене голодне кодло / Скромних графоманів і чесних заробітчан. / – Так, трохи не вистачає йому скромності! / – Великодушно погодились поважні дяді, / Поблажливо дивлячись з критичних Говерл”. А якою ж виявилася та сама Скромність, те божество? Краще прочитайте самі.

Читайте далі: https://uain.press/blogs/854017-854017

"Нам доля - над іншими небо тримати..." Виховна година до Дня захисників і захисниць України

Сьогодні в групі №9 (машиніст холодильних установок, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування) ДНЗ "Одеський центр ПТО" було проведено  виховну годину "Нам доля - над іншими небо тримати...", присвячену Захисникам України різних часів та епох.

14 жовтня ми відзначаємо важливий для багатьох поколінь українців день. У цей день збіглися чотири  історичних і духовних свята — Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисника і захисниці України та День створення УПА.

Багато століть тому слава про героїчне українське козацтво ширилася всією Європою. Коли в 2014 році, у вогні російсько-української війни, почалося відродження нашої української армії, вона поступово ставала міццю й гордістю України. Наразі наші вояки є найкращими, найсильнішими в Європі та світі. Своєю силою й мужністю, своєю стійкістю і волею вони дивують і захоплюють усіх, в тому числі й ворогів.

Глибока шана й велика вдячність усім, хто боронив Україну і боронить її сьогодні від російського агресора.

https://drive.google.com/file/d/1PEMcQ3uac175HcVXPKKx-LJtvPs5nQDY/view?usp=drive_web&authuser=0

Михайло Драй-Хмара - поет, що назвав "гроном п'ятірним" плеяду київських неокласиків

10 жовтня день народження поета, вченого, перекладача, поліглота й літературознавця Михайла Опанасовича Драй-Хмари. Він увійшов в історію як неперевершений літератор. Йому належить крилатий вислів “ґроно п’ятірне” – символічні слова проти влади, які він написав у сонеті “Лебеді”. За це його кинули до в’язниці й звинуватили у контрреволюційній діяльності.

Поет 1889 року на Черкащині. Коли ще був малим, померла мати, тож хлопчика виховував батько. Початкову освіту здобув у місцевій школі, після навчався в Черкаській гімназії. У 1910-му вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Згодом залишився на катедрі слов’янознавства, щоб здобути професорське звання.

У 1913-му Михайло Драй-Хмара поїхав працювати за кордон. Студіював архіви Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста. Водночас вивчав мови й писав дослідження про видатного письменника Хорватії Андрія Качіча-Міошича. Цю працю відзначили нагородою.

Повернувшись до України, в 1918-му працював професором славістики в Кам’янець-Подільському університеті. За п’ять років поїхав до Києва, де зайнявся культурницько-освітнянською та науково-дослідницькою діяльністю. Паралельно співпрацював із багатьма вишами.

Свої перші вірші українською мовою Драй-Хмара почав писати в 1919 році (російською писав ще в гімназії). Вже за рік він друкуватиметься в різних журналах. Його перша збірка “Проростень” побачила світ у 1926-му й отримала схвальні відгуки від Максима Рильського.

Його поезії притаманні загострені ліричні емоції, а ще неповторна й особлива лексика, переповнена неологізмами. Пізніше поет віддавав перевагу класичному сонету, як і всі неокласики.

На тихім озері, де мріють верболози,
давно приборкані, і влітку й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні були для них зими погрози.
О, ґроно п'ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.
Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.
Сонет “Лебеді”

Але в ті часи особливо талановитим митцям приходилося тяжко. Звідусіль за їхньою творчістю стежили очі поліції. Тому арешт Драй-Хмари не забарився. Вперше Михайла заґратували 21 березня 1933-го. Тоді його звинуватили за нібито контрреволюційну діяльність в Кам’янець-Подільському університеті. Але згодом через брак доказів відпустили. Та обвинувачення зняли тільки за три місяці.

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. З ліва на право, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко. Вікіпедія

Читайте далі: https://uain.press/blogs/1092198-1092198

До річниці народження Б-І. Антонича 5 жовтня

 5 жовтня 1909 року народився Богдан-Ігор Антонич. Його постать – одна із першорядних в новітній українській літературі. Хоча життя було настільки коротким, що його можна порівняти з метеоритом, промайнулим на небосхилі.

Дитинство Богдана (при хрещенні мав одне ім’я) минало в селі Новиця, що на Лемківщині. Це був такий собі український півострів – між поляками й словаками. Батько був місцевим священником на ім’я Василь Кіт. І оте таки прізвище дошкуляло молодому ієрею. Ну не може парох носити таке погане ім’я! Тому ще до народження первістка, того Кота замінили на прізвище Антонич. Мати Ольга Волошинович була родовитою попівною.

Нянька Богдана розповідала, що хлопчик змалечку тягнувся до поезії. Дівчина часто читала йому вірші, а він слухав. Коли ж бувало, щось сподобається, просив перечитати ще і ще, доки не запам’ятовував і тоді розказував по пам’яті. Траплялося й так, що у дитячому щебеті можна було розібрати римовані рядки. Тоді швиденько кликали маму, а Богданчик, потупивши очі додолу, засоромлено Крім того, Богдан-Ігор Антонич з ранніх років виявляв неймовірний інтерес до книжок – він міг годинами просиджувати у батьківській бібліотеці, гортаючи сторінки, розглядаючи ілюстрації. Був досить хворобливим і справляв враження поважної дитини, яка більше часу проводить у розмовах із дорослими, аніж зі своїми однолітками. Через слабке здоров’я початкову освіту здобував дома.

Але безтурботне життя перервала Перша світова війна. Вже в перші її місяці, восени 1914 року, Лемківщина перетворилася на арену бойових дій між австро-угорською та російською арміями. Родина Антоничів змушена на рік виїхати до Відня – столиці Австро-Угорщини. Там одного разу, гуляючи з матір’ю в парку, Богдан загубився, але сам знайшов дорогу додому, орієнтуючись тільки за крикливими афішами кінотеатрів і заледве уникаючи загибелі під колесами автомобілів. Цей пережитий стрес потім давався взнаки протягом усього життя.

Читайте далі: https://uain.press/blogs/1089126-1089126   

    ІІ частина       https://uain.press/blogs/1089198-1089198

4 жовтня народився Юрій Клен, український поет-неокласик

 Юрій Клен: Життя - як дим: його рука не вловить

(Марися Тишкевич)

Юрій Клен – один із українських неокласиків, який став живим мостом між репресованими митцями та творцями-діаспорянами. Він непересічна постать у нашій літературі, один із символів українського Відродження. Хоча за походженням він був німець – Освальд-Еккард Бурґгардт – усе життя вважав себе українцем.

Майбутній поет народився в селі Сербинівці (нині Жмеринський район, що на Вінниччині) 4 жовтня 1891 року. Дід майбутнього поета був вихідцем із прусського Зольдіну, тому вдома розмовляли німецькою. Бурґгардти часто змінювали місце проживання, й хлопець здобував освіту то у Воронівці, то в містечку Славуті. Коли Освальду виповнилося 20 – він вступив на романо-германський відділ філологічного факультету Київського Університету святого Володимира, де здобув ґрунтовну освіту.

Коли розпочалася Перша світова Бурґгардта через німецьке підданство вислали на Кольський півострів. Про це він писав:

“Чотири роки відірваний ти від культурного життя. Чотири роки серед сніжних полів, дрімливих ялинових, з білими літніми ночами й довгими зимовими, в яких тремтіли миготливі блиски північного сяйва”.

Повернувшись до Києва в 1918 році, Освальд нарешті закінчив університет і став аспірантом дослідного інституту Української Академії наук. Водночас працював викладачем у Баришівському технікумі. Там разом із ним співпрацював Микола Зеров. Саме завдяки йому, Бурґгардт змінив ставлення до української поезії. Раніше вона здавалася йому не перспективною, тому перші твори він писав німецькою. Але занурившись у чудодійне та багатогранне українське слово, він до кінця життя писав українською.

У ті буремні часи по всій території України раз у раз вибухали селянські повстання, які жорстоко придушувалися тодішньою владою. Першими “до стінки” потрапили представники інтелігенції – Грицько Чупринка, Олександр Мурашко, Лев Симиренко й Микола Леонтович.

У 1921-му заґратували й Освальда, його схопили прямо на вулиці під час прогулянки. Перевернули всю квартиру, шукали якісь документи, зброю, допитували. Бурґгардт ніяк не міг второпати, що від нього хочуть. Згодом з’ясувалося, що в Баришівці готувалися до заколоту, але хтось зрадив і доніс на повстанців. Тому вся українська еліта опинилася в тюрмі.

Лише за місяць, після втручання журналіста й громадського діяча Володимира Короленка, Освальда відпустили.

Але з того часу посилився тиск на українських митців – Драй-Хмару постійно цькували, Микола Зеров перебував на допитах, Максима Рильського заарештували. Всі друзі, зрештою, опинялися в червоних лапах енкаведистів.

“Коли в 1931 році на деякий час заарештовано Рильського, я відчув, що коло звужується, що готується новий похід проти інтелігенції, і грозова хмара не мине на цей раз неокласиків”, – написав Клен.

Ці репресії змусили Бурґгардта емігрувати до Німеччини. Тут він остаточно усвідомив себе українським поетом. Твори – “Прокляті роки”, “Попіл імперій”, збірка “Каравели” – він присвятив своїм друзям. Майже всі його вірші пронизувала туга за Батьківщиною:

Ти втратив все, лише зірчасте небо, І де б ти не блукав, у кожнім краї
Мов плахту дорогу в дорогу взяв. Той самий напинається намет.
А що тобі бездомному ще треба? О, скрізь під рідним небом спочиває
Вже у дитинстві в ньому ти втопав. Жебрак, мандрівник, лицар і поет.

Джерело: https://uain.press/blogs/1104450-1104450