Блог викладача української мови та літератури Світлани Ладиженської: 2015

четвер, 28 травня 2015 р.

Сьогодні МОВА на чатах МИРУ
26 травня 2015 року у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка у місті Києві відбулося урочисте закриття ювілейного XV Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

Церемонія привітання та нагородження переможців та призерів наймасштабнішого національного проекту в Україні та діаспорі, у якому беруть участь мільйони українців, пройшла на високому рівні.

З вітальною промовою звернувся до переможців, вчителів, батьків Президент України Петро Олексійович Порошенко. Глава держави назвав конкурс одним із найважливіших мовних змагань країни, наголосивши на значущій ролі української мови в житті суспільства. «Мова – це те, що об’єднує нас, а єдиний народ – непереможний» - констатував Президент.

Депутати Верховної Ради України, письменники, меценати, воїни АТО, - усі у своїх зверненнях акцентували увагу на необхідності збереження мови задля існування держави, задля здобуття перемоги у боротьбі за незалежність. Зокрема лідер ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко, висловлюючи подяку всім, хто попри війну, окупацію, труднощі, продовжує відроджувати та популяризувати українську мову, підкреслила: «У мові – наша сила, натхнення й перемога!»
Приємно відзначити, що у плеяді юних філологічних обдарувань, яких було близько 70-ти з майже усіх областей України, сяяла й наша зіронька – учениця III курсу групи №7 Одеського центру професійно-технічної освіти Ганна Абусерідзе. За зайняте III місце серед представників ПТНЗ України Ганнуся була нагороджена Дипломом переможця, добіркою чудових книг та відзначена грошовою премією меценатів конкурсу.

Це дійсно грандіозне досягнення для учениці й учителя, для навчального закладу, для навчально-методичного центру регіону, адже перемога такого рівня є першою для профтехосвітніх закладів Одеси та Одеської області впродовж 15 років існування Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

Одеський центр професійно-технічної освіти не вперше лідирує у мовних змаганнях, і велика заслуга у цьому - особисто керівника навчального закладу Сущенка Сергія Борисовича, який, розуміючи усю надважливість захисту української мови у сьогоднішніх буремних реаліях, надає всебічну підтримку вивченню і розвитку мови у навчальному закладі, сприяє творчій роботі викладача-мовника, забезпечуючи умови для повноцінної діяльності, уболіває за результат та підтримує досягнення у даній царині.

Отже, хочеться висловити впевненість у тому, що рідна українська мова житиме вічно. У ній – сила й святість, міць і ніжність, натхнення і праця, воля і перемога. Вона – найкраща!

... Слова росли із грунту, мов жита,
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
Ліна Костенко

вівторок, 5 травня 2015 р.

ЗУСТРІЧ З ВЕТЕРАНОМ

В атаку йшли не ради нагород,
Скалічені страждали в медсанбатах…
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.
Д. Луценко

5 травня 2015року, напередодні святкування 70-річчя Дня Великої Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, у ДНЗ «Одеський центр професійно-технічної освіти» відбулася зустріч з ветераном, учасником бойових дій, інвалідом війни Сморчковим Іваном Олексійовичем.
У світлому й затишному кабінеті української словесності зібралися бажаючі учні груп №1, №3, №4, №8 зі своїми майстрами в/н та класними керівниками, щоби послухати спогади людини, яка не лише була очевидцем тих подій, але й брала у них безпосередню участь.
Іван Олексійович розповів про свій бойовий шлях, про тернисті стежки сирітської долі. Залишившись у 12 років без батьків, він став «сином полку». «Це було під Сталінградом, - пригадує він.- Я носив боєприпаси бійцям, добував інформацію, виконував різні доручення, на які здатна дитина». Пізніше його було тяжко поранено й контужено, цілий тиждень він не приходив до тями, від тих ушкоджень страждає і досі. Але сила духу і міцність характеру не дали хлопцеві зламатися. Після війни він продовжив навчання у школі, далі – у технікумі, а вищу освіту здобув у Московському інституті залізничного транспорту. Після успішного складання державних іспитів був направлений до Одеси, де і мешкає нині.
Поспілкувавшись деякий час з Іваном Олексійовичем, послухавши його воєнні й життєві історії, розумієш, що це людина, якою варто захоплюватися, з якої треба брати приклад сьогоднішнім юнакам. У свої 85 років він спортивний, підтягнутий, бадьорий та сповнений оптимізму. Честь і хвала дорогому ветерану!
Учні з цікавістю слухали поважного гостя, але бажали висловитися й самі. Дівчатка з групи №1 презентували поетичну композицію «Лірика воєнних літ». Гончар Валерія, Сапожнікова Віолета, Воронко Вікторія, Крижановська Анастасія, Жосан Олена продекламували вірші К. Симонова, Р. Рождественського, П. Воронька, Д.Луценка та ін..
Усі разом – викладачі та учні – подякували ветерану за його особистий внесок у наближення Перемоги, побажали здоров’я, витримки. А організатор заходу - Ладиженська С.В. – вручила Івану Олексійовичу букет червоних тюльпанів та солодощі.
У свою чергу ветеран дав учням мудру й вічну настанову – «Любити країну, у якій живемо, поважати її історію, і завжди вірити у її Перемогу».
Це була настільки зворушлива розмова, що навіть після її закінчення учні не поспішали розходитися, а деякі викладачі, пригадуючи, витирали сльози. Те, що було почуто, залишиться назавжди у пам’яті юних сердець.
Велика Перемога, її ціна, загиблі герої, сивочолі ветерани – пам’ятаймо про це, і не лише у роковини свята, але й щодня.

понеділок, 27 квітня 2015 р.

Урок-реквієм "ЧОРНИЙ БІЛЬ ЧОРНОБИЛЯ"

Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці.
Пам'ятники вознести
Їм треба у кожному серці!

26 квітня в Україні відзначили скорботну дату - 29 років від дня найбільшої техногенної катастрофи світу - аварії на Чорнобильській атомній електростанції..
Ліквідатори пожежі та наслідків вибуху - це ті герої, які ціною власного життя і здоров'я рятували наше сьогодення. Перед ними та їхніми родинами ми у вічному боргу і маємо про це пам'ятати.
З метою вшанування світлої пам'яті тих, кому вкоротило віку це рукотворне лихо, та з глибокою вдячністю до живих ліквідаторів у групі №10 (учні з вадами слуху) було проведено урок-реквієм "Чорний біль Чорнобиля".
Викладач української мови та літератури Ладиженська С.В. розповіла про історію будівництва станції, її роль та особливості роботи. Разом з учнями (за допомогою сурдоперекладача) пригадали загальновідомі факти перебігу подій 26 квітня 1986 року. З альбому "Біль пекучий, чорний біль" (який створювався викладачем фізики Задорожною О.О. та викладачем літератури Ладиженською С.В. ще до 20-ліття трагедії на ЧАЕС) було зачитано деякі цифри, які стали одкровенням для учнів. Зокрема, приводилося порівняння, що за викидом у довкілля радіоактивних речовин вибух на ЧАЕС дорівнює 300 Хіросімам; у гасінні пожежі та приборкуванні наслідків взяли участь близько 600 тисяч ліквідаторів; майже 400 тисяч людей були переселені; забруднено близько 155 тисяч кв. м. території та інші статистичні дані. Але за цими сухими зведеннями - чорний людський невимовний біль, біль втрат рідних людей, біль розлуки з рідною домівкою, смерть у жахливих муках. Цей гіркий урок життя не можна забути. Вклонімося перед пам'яттю тих, хто подолав смертоносне полум'я пожежі на ЧАЕС!!!