Впало – ставай до стінки! –
Сперся плечем на ґанок…
Тільки й згадав: у жінки
Грошей нема на ранок.
І ні жалю, ні болю.
Бачив – нагана наставив…
Ніби виконував ролю
В нецікавій виставі.
Тільки й думок – на ранок
Хліба нема у жінки…
Ґанок.
Труп біля стінки.
Перша – прикметна, і водночас символічна ознака Плужникової біографії – місце його народження. Він народився в слободі Кантемирівці на Воронежчині 26 грудня 1898 року. Такий унікум – походження українського митця з Росії, здавалося б знайде відгук лише наприкінці сторіччя (лідер легендарного українського рокгурту “ВВ” Олег Скрипка також народився на чужині, у Казахстані). Одначе, для Плужникових часів воно не було вповні так: Воронежчина раніше входила до складу Слобідської України (дід Чехова Павло Єгорович також походив із тих країв), і, отже, Плужникові пращури – також українці.
Від діда-прадіда Євген Плужник успадкував українську мову, звичаї, пісні та покликання: батько поета, Павло Васильович, походив з Полтавщини – нашої Еллади, історичної батьківщини великих митців. Мати була донькою купця з Воронежчини. Немає достеменних свідчень, що вона була росіянкою, літопис історії не знає ні її імені, ні років життя. Здається, у родині було восьмеро дітей, та нам відомі лише шестеро: Ганна, Марія, Іван, Георгій, Василь та наймолодший, майбутній поет Євген. Мати хворіла на сухоти, тож всі її діти успадкували цю страшну та невиліковну в ті часи недугу. Очевидно змалку Євген Плужник успадкував певний стоїцизм (який, викохавши в поетові нездатність до зміни поглядів, спричинив його загибель) та любов до невибагливого способу життя.
Заледве Євгенові виповнилося сім, як померла мати. То була ще одна ознака із самого дитинства поета, яка безпосередньо вплине на подальші драматичні колізії його життя. Попри матеріальну скруту, усі діти виростали особистостями, аж до різниці в політичних уподобаннях – були серед Плужників і монархіст, і самостійник, і ліберал, і анархіст, і соціал-демократ Євген. Тож тема ворожнечі між найближчими родичами, злий фатум непорозуміння між українцями наскрізно протинатиме всю Євгенову поезію.
Євген Плужник спочатку вчився в Кантемирівці, потім – у Воронезькій гімназії, з якої його було виключено. Надалі навчався вже в Богуславській гімназії (де й Михайло Шолохов пізніше, Плужник перекладе його “Тихий Дон”). Історія з виключенням повторилася ще раз. В один із днів Євгенові Плужникові набридло навчання, він придбав ящик цукерок, зачинився вдома, оточений книжками. Тоді ж у майбутнього великого поета з’явилося ще одне уподобання – сінематограф. Невдовзі він опинився вже в Ростовській гімназії. Зрештою, Плужник за десять літ опанував таки курс класичної гімназії, розрахований на вісім років. В останній з гімназій, у Боброві, 1918 року, на 20-му році життя, один із викладачів напророчив Євгенові, цьому непоказному сіромасі в усіх предметах, крім літератури, гучне майбутнє літератора.
Читайте далі: https://uain.press/blogs/1231802-1231802
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
