28 вересня – 180 років від дня виходу в світ (1842), у Харкові першого повного видання поеми Івана Котляревського «Енеїда».
Над своїм твором Котляревський почав працювати у 1794 році – щойно після виходу поеми Лобисевича. Довгий час його “Енеїда” поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялися один від одного. Зрештою одна з копій дісталася Петербурга і потрапила до рук видавця й мецената родом з Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини, Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони 1798 року видали перші три частини “Енеїди”.
Цікаво, що Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак вони зазначили його авторство у назві твору (“Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским”), зробили приписку “иждивением М. Парпуры” і посвяту: “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”. Вірогідно, саме Йосип Каменецький уклав додатковий “Словник”, який ішов за текстом твору і пояснював значення українських слів для російськомовного читача.
Це ж саме видання повторили – і знову без відома і згоди автора! – через десять років у петербурзькій типографії Івана Глазунова. Тільки 1809 року вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення:
Котляревський серйозно образився на попередніх видавців. Адже у третьому, авторському виданні, у сцені подорожі Енея до пекла з’явилися такі рядки:
Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать;
Без сорому, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши
Чужим пустився промишлять.
Схоже, що під словом “мацапура” мався на увазі Максим Парпура. Значно пізніше літературознавці (Павло Житецький, Сергій Єфремов) робили спроби виправдати першого видавця “Енеїди”. Вони стверджували, що ніякого особливого прибутку від книжки Парпура отримати не міг. Він опублікував її з любові до українського слова, виступивши як меценат, а не підприємець.
Роботу над п’ятою і шостою частинами “Енеїди” Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне видання “Енеїди” вийшло у типографії Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.
Наразі “Енеїда” Івана Котляревського вважається першим твором нової української літератури. Її багато критикували, ба навіть звинувачували автора у насмішкуватому ставленні до українців, у висміюванні власної історії та культури. Проте з іншого боку, поема просякнута ностальгією за козацькими часами, які тоді сприймалися як зовсім недавнє минуле. Саме вона заклала підвалини красного письменства розмовною українською мовою – тією, якою спілкувалися і яку розуміли абсолютна більшість мешканців України.
